В Міжнародному культурному центрі Union м. Одеси відбулася презентація книжки «Записки добровольця» Олександра Закерничного, який пішов захищати Україну у перші дні великої війни і загинув на Харківщині 4 серпня 2023 року.
Основним лейтмотивом вечора стали спогади про самого автора – творчу людину, яка, за словами друзів, створила стандарт яскравого, насиченого, різноманітного життя і несла світло у життя інших.
Інженер-технолог за освітою (закінчив знаменитий одеський «Холодильник»), Олександр ніколи не обмежувався цим фахом. Створював пісні і співав під гітару, грав у КВВ, кував ножі у кузні, яку створив з друзями, писав свої есе-спостереження, а ще – підкорював гірські вершини і лижні траси, ходив під парусом, пірнав з аквалангом, стрибав з парашутом, займався козацьким бойовим мистецтвом спас (і це потім йому, мирній цивільній людині, допомогло стати вправним воїном). А ще там, на передовій, він не втратив своє шалене природне почуття гумору, «неконтрольовані вибухи іронії», як сам казав. Це іронічне ставлення до життєвих перипетій прочитується у його першій книзі «Синочка», виданій 2019 року, і в його воєнних замітках: справжній одесит залишається таким і на фронті.
Власне, «Записки добровольця» народилися як особисті монологи від першого дня повномасштабної ворожої навали, коли прийняв рішення йти у тероборону, і до дня трагедії: останній пост Олександра Закерничного у «Фейсбуці» і його телеграм-каналі з’явився напередодні загибелі… За цими повідомленнями з передової слідкували сотні людей, які особисто знали автора і не були знайомі з ним, але так само з нетерпінням чекали на черговий пост, адже це означало, що він живий-здоровий.
Олександр мав намір після перемоги об’єднати ці свої замітки у книжці. На превеликий жаль, ворог не дав йому втілити мрію, але це зробила сестра Світлана, та ще дуже багато людей, які підтримали цей намір і матеріально, і морально. Таку підтримку, як і щиру повагу та любов до автора, засвідчила і сама презентація: цілком логічно для такого заходу вона була запланована у не найбільшому залі центру, але люди підходили і підходили, і вже не вистачало не лише стільців, а й самого простору для присутності – декому довелося стояти у дверях. Серед зібрання було чимало близьких друзів Олександра по мирному життю і бойових побратимів.
Провів презентацію відомий одеський тележурналіст Олександр Федоренко. Доречним був музичний супровід дуету «Коmmuna Lux» у складі гітариста Юрія Коробейникова і кларнетиста Володимира Гітіна.
На початку було зачитано відгук на «Записки добровольця» одеської письменниці Юлії Верби: «Он писал о войне как никто. Это было иронично, светло и так пронзительно честно, что ты замирал, чувствуя кожей, какую боль и тьму сдерживает своими шутками этот воин света. Ни пафоса, ни понтов, ни морали. Самурай слова, он парой калиграфических штрихов передавал всю настоящую реальность: и кромешную усталость, тяжелые бои и мелкие мирные радости, ставшие роскошью, и даже постоянное вязкое присутствие смерти. И эти его приколы и умение видеть жизнь во всех ее красках среди засасывающей болотной серой смерти были его главным оружием. Спасибо, что ты есть уже навсегда в этих коротких бытовых строчках, за которые мы держимся и согреваемся. Ты уже эпоха».
Уривки із «Записок добровольця» прочитали одеський поет Андрій Хаєцький і актор Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. Василя Василька Анатолій Головань.
«Я переконаний, що такі книги, які є щоденниками добровольців, вкрай необхідні. Вони потрібні, аби ми карбували кожну мить тієї війни, яку розпочали проти нас вороги. Аби ми переказували на майбутнє ці події, тому що зазіхання на життя нації – величезний злочин, спроба геноциду нації – величезний злочин. Фіксації подій війни очима людей, які пройшли військовий шлях та яких уже немає з нами, – найцінніше, що залишиться від тих людей», – сказав Андрій Хаєцький.
Автор розмовляв російською мовою, такою ж писав свої замітки. Так коментує це сестра загиблого письменника Світлана: «Так сталося, що на початок вторгнення Олександр, як і більшість одеситів, розмовляв російською. Але це ніяк не заважало йому любити свою країну та боронити її від країни-агресора. Ми вирішили видати книгу мовою, якою її написав Сашко, щоб максимально зберегти її колорит та самобутність. «Записки добровольця» читаються на одному диханні, це серія коротких оповідань про життя на фронті. Читати їх можна окремо один від одного, адже тут немає цілісної сюжетної лінії».
Усі примірники книжки, принесені на презентацію, були розкуплені, тож доведеться чекати на нове видання – вже україномовне, яке незабаром має вийти. І цього вечора кілька оповідок були зачитані саме у перекладі українською.
Під час презентації демонструвалися два відео, які знайомили з Олександром Закерничним у мирному житті та у воєнних буднях. Ці кадри змусили нас ще раз усвідомити і без того знану трагічну істину: ця страшна війна забирає у нас неповторних, світлих душею і розумом людей… Героям слава!
Галина Владимирська
Фото: Олег Владимирський
