У своїй статті на сайті LB (Лівий берег) відомий політичний і громадський діяч Михайло Поживанов розмірковує на болючу і складну тему, якою є процес декомунізації та деколонізації. Приводом для публікації стали різні рішення міських рад Києва і Одеси щодо долі пам’ятників Пушкіну.
Два закони України – «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» та «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії» – ставлять усі міста України перед значною проблемою і водночас дають містянам шанс, яким гріх не скористатися.
– Якщо декомунізацію суспільство, хочеться вірити, вже прийняло, то деколонізація іде складніше, – пише з цього приводу Михайло Поживанов. – Громадянам все ще непросто сепарувати «просто поета» Пушкіна від Пушкіна-імперця та Пушкіна-шовініста. Щоб такий «водорозділ» у свідомості соціуму ставався швидше, ми мусимо щодня працювати на просвітницькій ниві. І заповнювати ті лакуни, які зумисно створювало радянське виховання і радянська освіта. Можливість подивитися на події та персоналії під новим кутом зору стане запорукою нашої перемоги в ідеологічній війні з Росією (так, у нас точиться і така війна теж). Сподіваюся, своїми роздумами я вніс свою скромну лепту у цю перемогу.
Ознайомитися з публікацією на сайті LB (Лівий берег) можна за посиланням.
