– Розділом XI Конституції України, співавтором якого був і я, закріплено базовий принцип місцевого самоврядування: право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення –  бюджет, майно, землю, податки, розвиток і вибір влади. На жаль, останні 5—7 років громади фактично позбавлені цього права. Відсутність місцевих виборів, правова невизначеність щодо повноважень рад, посилення централізації призвели до ситуації, коли частина місцевої влади перетворюється не на представників громад, а на виконавців політичної волі з Києва.

Найбільше тривожить практика відсторонення та заміни мерів, які мають підтримку громади, власну позицію й здатні самостійно ухвалювати рішення в умовах війни. Такі керівники стають «незручними» –  і їх намагаються усунути через тиск, кримінальні справи, ручне управління під прикриттям воєнного стану. Ми бачимо це на прикладах Чернігова, Сум, Запоріжжя, Полтави, Одеси.

Водночас багато громад і їхніх очільників, незважаючи на війну, фахово забезпечують життєдіяльність міст: відновлюють інфраструктуру після обстрілів, підтримують економіку, працюють з переселенцями, співпрацюють із державою заради перемоги. Але їх терплять лише доти, доки вони не перечать центру.

Окрема проблема — військові адміністрації. Вони створювалися для оборонних і безпекових завдань, але на практиці часто втручаються в роботу місцевого самоврядування, не несучи при цьому повної відповідальності за громаду. Це породжує конфлікти та управлінський хаос. Київ – яскравий приклад, коли замість ефективної взаємодії мешканці спостерігають публічне протистояння між двома центрами влади.

У нас є Конституція і Закон про місцеве самоврядування, і ми маємо жити за ними. Я переконаний: навіть в умовах війни місцеві вибори там, де це безпечно, потрібно й можна проводити. На значній частині території України для цього є всі організаційні можливості й, за наявності політичної волі, це цілком реально. До того ж внутрішньо переміщені особи, які живуть, працюють і сплачують податки в громадах, мають повне право брати участь у формуванні місцевої влади. Це знизило б напругу в суспільстві, посилило б довіру як міжнародних партнерів, так і до центральної влади, а також перезавантажило б місцеву владу.

Місцеве самоврядування – це не формальність і не «декорація», а фундамент демократії та реального народовладдя. Потрібен баланс між державною владою, військовими адміністраціями та громадами – без монополії центру й недопущення концентрації влади.

Я переконаний: держава тримається на громадах і людях, які в них живуть і працюють. Саме збереження і відновлення справжнього місцевого самоврядування – одна з ключових умов нашої стійкості, перемоги й майбутньої відбудови. І саме тому День місцевого самоврядування є важливим і знаковим для кожного з нас. Адже кожен із нас – частина громади, і саме з цього починається сильна держава.