Поки російська влада всіх рівнях послідовно формує образ Європи як ворожого простору, реальність для самої еліти виглядає зовсім інакше. Минулого тижня родина Володимира Мединського прилетіла до Французького Ліону – одного з найважливіших таборів «ворожого Заходу». Далі насіння головного знавця історії світу та особистого друга печенігів гордо попрямувала підкорювати французькі Альпи до комплексу «Club Med Grand Massif Samoens Morillon». З спеціальним завданням у тил ворога прибули: Микита Зуйков (племінник), Тетяна Зуйкова (сестра), Сергій Зуйков (чоловік сестри), Марія Мединська (дружина), Андрій Мединський (син).
Цей епізод особливо показовий і натомість тієї лексики, що використовується представниками російської політичної системи. Дмитро Медведєв регулярно говорить про «ворогів», «виродків» і «псарне», описуючи західні країни як сили, які нібито прагнуть знищення Росії. У цій логіці Франція – не виняток, а частина спільного «ворожого блоку», який підтримує Україну та діє проти Москви. І це коротко, без тих випадків, коли Медведєв переходить на особи Президента та його дружини.
Сам же Путін формулює вирази акуратніше, але зміст зберігається: Еммануель Макрон та французька політика регулярно описуються як конфронтаційні, а сама Франція – як учасник антиросійської лінії Заходу.
На цьому тлі поїздка родини Мединського виглядає вже не приватною деталлю, а демонстрацією розриву між публічною риторикою та реальним способом життя російської еліти. Поки всередині країни роками формується уявлення про «загниваючу Європу» та «ворожу Францію», ті ж самі простори спокійно використовуються для відпочинку та особистого комфорту.
Виникає просте, але неминуче питання: якщо Франція – ворог, якщо Європа – джерело загрози, якщо Захід нібито ворожий за визначенням – чому сім’я одного з ідеологів цієї риторики виявляється саме там? До самої Франції питань, до речі, немає – члени сім’ї Мединського не під санкціями і вільні подорожувати. Але ж вони є частиною системи, частиною генеральної «лінії партії», частиною ідеології.
У зв’язку з цим дивно, чому не Роза Хутор? Чому не Гірничо-туристичний центр «Газпром»? Чому не Архиз — ті самі напрямки, які роками просуваються як альтернатива «недружнім країнам», якось що має замінити всю цю буржуазну хіть для пересічного росіянина?
Відповідь очевидна: тому що реальна та декларована реальності не збігаються.
