В новинах з передової ми, наче, звикли щоранку читати про нічний обстріл Миколаєва. Але не можна до цього «звикати».
«Щоденними обстрілами і руйнуванням інфраструктури окупанти чинять величезний психологічний тиск на жителів громади», — Олександр Мосін, депутат Миколаївської обласної ради.
Викраденнями, полоном і катуваннями намагаються схиляти місцеву владу до співпраці. «Окупантам потрібно показати картинку, що їх влада краща, ніж українська влада, а для цього треба зберігати порядок у громадах – вивозити сміття, забезпечувати логістику», – Олег Пилипенко, голова Шевченківської ОТГ.
«З початку війни через постійні обстріли у м. Миколаєві більше 121 мирних жителів загинули, серед них дитина, більше 550 — поранені, серед них діти». — Олександр Сєнкевич, міський голова м. Миколаїв.
«росія обстрілює населені пункти Миколаївської області щодня. В новинах з передової ми, наче, звикли щоранку читати про нічний обстріл Миколаєва. Але не можна до цього «звикати».
Щодня гинуть українці та нищиться критична інфраструктура. За цих обставин міські та сільські голови, лідери муніципалітетів щодня відбудовують життя у своїх громадах – відновлюють електрику, інфраструктуру, забезпечують логістику їжі, ліків і питної води, якої в регіоні немає через зруйновану рашистами інфраструктуру з квітня місяця», — підсумовує свою розмову з представниками місцевого самоврядування у Миколаївській області Іван Фурсенко.
Вистояти під обстрілами
Цивільне населення Миколаєва, на щастя, дослухається до закликів представників місцевого самоврядування і поступово евакуюється з населених пунктів області.
За словами Олександра Сєнкевича, після кожного масованого обстрілу житлових районів, до 160 місцевих цивільних мешканців звертаються за допомогою в організації евакуації.
З Миколаївської області українці за підтримки волонтерів виїжджають до кордону з Молдовою, до Одеси, до Австрії чи Німеччини. Ці напрямки евакуації добре відпрацьовані, люди одержують підтримку на всіх етапах переїзду.
З тимчасово непідконтрольних Україні територій – наприклад Снігурівки, Каховки, Нової Каховки – окупанти не випускають людей, що хочуть евакуюватися. Єдиний спосіб виїхати з окупованих територій Миколаївської області – через окупований Крим до росії, далі до Грузії, далі – до Західної Європи і лише звідти — знову до України.
За спостереженнями місцевої влади, за кілька днів до обстрілів з’являється повідомлення у російських пабліках, а далі і на сайті міноборони росії про місця, де, на їх думку, розташовані склади БК.
Завдання російської артилерії — знищити інфраструктуру, залякати мирне населення, схилити цивільних вимагати від влади мирних переговорів.
Окрім як забезпечувати порядок і, наскільки це можливо, нормальне життя у громадах, лідери місцевого самоврядування, поруч з іншими звичайними українцями, у силу своїх знань та можливостей допомагають Україні перемогти.
Цим викликають до себе особливий інтерес окупантів. У Миколаївській області було викрадено двох голів ОТГ – Бузької та Шевченківської. Голову останньої — Олега Пилипенко, тримали у полоні 93! дні.
На переконання самого пана Пилипенка, окупанти вже на 4 день війни знали про його активність в обороні громади та області і пов’язували свої військові невдачі (як вже перебуваючи у полоні дізнався Олег Пилипенко від російських офіцерів, вони дійсно вважали, що Миколаїв можна взяти на другий день війни, а Одесу — на третій, вони дійсно думали, що найбільш боєздатні війська в України лише на сході) із зусиллями лідерів громад максимально співпрацювати з військовими для відбиття агресії.
«Мій телефон, як голови громади, був у всіх моїх жителів. Місцеві щойно помічали техніку — звітували про це. Через кілька днів навіть жінки поважного віку відрізняли, де танк, де БМП. Таку інформацію я одержував з 48 населених пунктів. Я був шокований тим, скільки їх іде — це справді орда», — розповідає Пилипенко. Однак завдяки такій роботі до 7 березня ворог навіть на відстань вистрілу не міг наблизитися до Миколаєва. Шевченківська громада виборола час для Миколаєва.
Однак, незважаючи на це, Пилипенко разом з колегами потрапив у ворожу засідку, і 10 березня був взятий у полон підрозділом ворога, на позиції якого направляв вогонь українських військових.
«Я був налаштований на те, що мене просто ліквідують. Але мене тримали у полоні на аеродромі у Чорнобаївці. Складно було переносити постійний холод і побої, на допитах я втрачав свідомість, спав у мокрих речах при мінусовій температурі. 16 березня був величезний артобстріл Чорнобаївки нашими військами. Обстріл тривав 4 години, росіяни ховалися у підвали, а полонені були зверху. Я був майже певний, що ми не переживемо цей обстріл. Пізніше росіяни евакуювалися у Нову Каховку. Відступали великими колонами, які постійно накривали вогнем ЗСУ. Я вижив тільки тому, що вся моя громада молилася за мене. Жодних інших раціональних пояснень я не маю», — коротко коментує своє життя у полоні Пилипенко.
22 березня Пилипенко вийшов на зв’язок з представниками губернатора Миколаївської області. З цього моменту почалася робота над обміном.
Спочатку був звільнений з полону водій Пилипенка, Хваль Володимир Васильович, який став першим офіційно обміняним полоненим у цій війні. Обмін відбувся 23 березня. Звільнення голови Шевченківської ОТГ стало можливим лише завдяки консолідації на всіх рівнях – Офісу Президента, народних депутатів, керівництва області, МВС. Переговори тривали 2,5 місяці.
Підтримати жителів регіону
Олександр Мосін ділиться тим, як в області вирівнюють перекоси у гуманітарних питаннях. Підтримка міжнародних організацій дуже відчутна.
Але у громадах Миколаївської області помітили, що більшість гуманітарної допомоги — адресна, тобто має цільове призначення для певних верств населення, наприклад, люди з обмеженими фізичними можливостями, пенсіонери, багатодітні сім’ї. Але реальність у регіоні така, що багато працівників підприємств області залишилися без доходів, а самостійно вони соромляться звертатися за гуманітарною допомогою.
«Важливо підтримати не тільки малозахищені верстви населення, а й громадян працездатного віку. Якщо останні поїдуть з регіону назавжди, нам буде складно відбудовувати Миколаївщину», — розповідає Мосін. У Миколаївській області гуманітарну допомогу розподіляють і передають за списками працівників великих підприємств області. Ця практика виявилася ефективною для підтримки сімей, що лишилися без коштів.
21 липня росія вдарила у склад з гуманітарною допомогою у Миколаєві знищивши кілька тон гуманітарних вантажів для мирних жителів області.
В перший місяць війни рашисти поцілили з танка у водопровід Дніпро-Миколаїв, питної води у м. Миколаїв досі немає. Зараз місто бере воду з Південного Бугу, туди ж зливає стічні води.
Вода у річці солона — минулого року до річки помилково запливли 12 дельфінів, сплутавши її з морем.
«Наразі вода яку ми беремо та очищуємо, має підвищений вміст солі. Вона не є питною. Нею можна прати, мити посуд, овочі помити, але її не можна пити. Місто доочищує таку воду зворотнім осмосом і забезпечуємо у такий спосіб всіх людей — розвозимо на всі райони міста. Питна вода у домах миколаївців з’явиться відразу після деокупації Херсону», — пояснює міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич.
Зараз місто готується до роздачі питної води у приміщеннях для забезпечення жителів водою восени.
«Я з першого дня війни, розуміючи стратегічне розташування м. Миколаєва, рекомендую цивільним їхати з міста, нагадую і закликаю після кожного обстрілу — ми організували все для евакуації наших жителів», — додає Сєнкевич.
