Документ, який підписав Путін, фактично легалізує те, що й так негласно відбувається з людьми в російських тюрмах.
Як влаштований тортурний механізм у російській системі ФСІН
Тортури в російських тюрмах — не випадкові акти жорстокості окремих охоронців. Про те, що в місцях ув’язнення у РФ фізичне та моральне насильство є системою, світ дізнався ще до повномасштабного вторгнення, коли правозахисник Володимир Осечкін опублікував “архів ФСІН” — десятки гігабайт відео знущань над ув’язненими.
Вже тоді було ясно, що йдеться про системний механізм. Російських ув’язнених переміщали для тортур до Саратської туберкульозної лікарні №1, а насильство фіксувалося на бодікамери охоронців. Світ побачив жахливі кадри лише тому, що один із ув’язнених, білоруський айтишник Сергій Савельєв, якого адміністрація залучала до обслуговування бодікамер, тайкома завантажував відео на окремий носій.
Тоді з’ясувалося, що система тортур охоплює низку регіонів Росії: Саратовську, Владимирську, Іркутську області, а також Красноярський, Забайкальський та Приморський краї. Публікації викликали широкий резонанс у світі, тим не менш, покарання отримали лише рядові ув’язнені, які допомагали адміністрації. У керівництві ФСІН кадрових чисток не відбулося, що породило в правозахисному середовищі тривожні очікування — у Кремлі подібні заходи впливу вважаються прийнятними та підтримуються.
Початок повномасштабного вторгнення ситуацію погіршив. Після лютого 2022-го система неволі Росії почала поповнюватися українцями — не тільки військовополоненими, але й цивільними, включно з жінками та людьми похилого віку. Ці люди опинилися в максимально безправному статусі — без доступу до них адвокатів, правозахисників, громадських діячів. Фактично, життя такої людини опинялося повністю в руках адміністрації установи.
Плановане рішення. Як відбувався вихід Росії з Конвенції проти тортур і чому світ мовчить?
Рішення Путіна про вихід із Конвенції було очікуваним. Країна-агресор почала процедуру виходу з Конвенції ще 26 серпня. З того часу, можна припустити, документ уже лежав на столі кремлівського диктатора і чекав свого підпису. Тоді ж редакція “Інформатора” почала збирати свідчення тих, хто пережив полон, а також надіслала низку запитів до міжнародних організацій.
Ми спробували розібратися, наскільки міжнародні організації в курсі системності того, що відбувається, фіксують чи свідчення тих, хто пережив полон, скільки подібних заяв перебуває на розгляді та які наслідки чекають тих, хто вчиняє беззаконня.
Ми надіслали запити до Міжнародного кримінального суду, Комітету з прав людини при ООН та до генерального офісу ООН, а також до Міжнародного комітету Червоного Хреста.
Розчаруванням і здивуванням на цьому шляху стала реакція — міжнародні правозахисні інститути, чиє завдання так чи інакше полягає в забезпеченні базових прав людини, фактично проігнорували запити.
Єдиною організацією, яка надала роз’яснення, став Червоний Хрест. Ось ключове з його відповіді:
- Доступ до військовополонених обмежений, але зберігається: з початку повномасштабного вторгнення делегати МКЧХ відвідали понад 6500 військовополонених з обох сторін конфлікту. Переважно — в Україні (однак українських військовополонених у Росії також відвідували). Точні цифри запитів не розкриваються через конфіденційність;
- Не всі запити задовольняються: Червоний Хрест працює над розширенням доступу до полонених, але це не завжди вдається;
- Механізми впливу обмежені: МКЧХ не має права примушувати сторони конфлікту. Основна стратегія — конфіденційний діалог з адміністрацією місць утримання, щоб переконати дотримуватися Женевських конвенцій.
- Конфіденційні інтерв’ю: представники Червоного Хреста мають право спілкуватися з полоненими без присутності охорони, щоб захистити можливість подання скарг. Бесіди часто проходять у групах, щоб ніхто не міг визначити, хто саме скаржився.
- Дії при повідомленнях про порушення: мета МКЧХ — не покарати, а запобігти повторенню. Зафіксовані порушення обговорюються конфіденційно з керівництвом тюремної установи. За відсутності результату інформація піднімається на вищий рівень.
Тобто навіть міжнародні гуманітарні організації обмежені в можливостях втручання. Червоний Хрест підкреслив, що конфіденційна робота залишається єдиним механізмом контролю, що робить систему захисту українських полонених надзвичайно вразливою як до відмови Росії дотримуватися міжнародних зобов’язань, так і після відкритого визнання цього керівництвом Кремля.
Але ми не зупинилися і стали в міру редакційних ресурсів збирати свідчення людей, які пережили полон. Тобто взяли на себе роботу, якою зобов’язані займатися міжнародні інститути.
Як влаштований тортурний механізм у тюрмах Росії, і чому на це важливо реагувати
Нещодавно сайт “Інформатор” опублікував серію публікацій, розповідь військовослужбовця легендарної 36-ї бригади про 32,5 місяці, проведені в полоні. На цю роботу нас надихнула книга “Московські конвенції”, опублікована Офісом омбудсмена України, в якій наводилися свідчення про порушення Женевських конвенцій щодо людей, які пережили полон.
Ми не могли називати ім’я військовослужбовця, який поділився з нами пережитим у полоні, з міркувань безпеки його побратимів. Але з цього рішення читач повинен зробити важливий висновок: тисячі українців і зараз переживають тортури в місцях неволі і потребують допомоги прямо зараз.
Ми закликаємо вас ознайомитися з матеріалом, щоб усвідомити: свідчення, якими поділився з нами цей чоловік, вказують на системність процесу. Фактично полон являє собою систему концентраційних таборів із регулярними побиттями (аж до вбивств), фізичними та моральними знущаннями, постійним голодом і відсутністю будь-якої медичної допомоги. Далі тезисно:
- Поширеність. Тортури — звичайна практика для ув’язнених у російських ІТК. Українські військовополонені стикаються з повною відсутністю прав: обмежений доступ до адвокатів, немає механізмів подання скарг, а будь-який опір карається фізичним насильством.
- Відсутність наслідків. Смерті ув’язнених внаслідок тортур залишаються без розслідування. Система влаштована так, що подібні випадки ігноруються, а винні не несуть відповідальності. За паперами смерть внаслідок знущань оформлюється як така, що сталася “за природними причинами”;
- Методи тиску. В ув’язненні застосовують: тривале утримання в стресових позах, ізоляцію, побиття, психологічний тиск, погрози розправою, імітацію страти. Ці методи спрямовані на злам особистості та формують атмосферу постійного страху;
- Системна організація. Тортури є інструментом управління тюрмою та контролю над ув’язненими. Їх використовують для формування “правильних” показань за “військовими злочинами”, у яких росіяни змушують зізнаватися людей, часто навіть цивільних;
- Особливий режим для військовополонених. Українські полонені позбавлені навіть базових процедур, передбачених для громадян РФ, що робить їх особливо вразливими до насильства.
Свідчення, які надходили від людей, які пройшли через цю систему, підкреслюють: це не окремі випадки, а вбудований елемент функціонування російських тюрем.
Серед полонених — 16 тисяч цивільних. Втім цифра може бути вищою
Після того як Путін підписав документ, який фактично легалізує те, що й так негласно відбувається з людьми в неволі, ми звернулися до Офісу уповноваженого з прав людини за коментарем. Нас цікавить ключове питання: яким чином необхідно діяти в ситуації фактичної легітимації злочинів.
В коментарі Інформатору Дмитро Лубінець навів дані ООН, за якими понад 95% українських військовополонених зазнали тортур у Росії, включаючи побиття, електрошок, удушення та сексуальне насильство, наголосивши, що деякі з них після повернення на Батьківщину помирають від наслідків катувань.
«Про тортури повернені з полону розповідають і працівникам Офісу Омбудсмана України, які присутні на кожному обміні військовополоненими. Стан здоровʼя повернутих, як правило, дуже тяжкий, багато з них втратили десятки кілограмів ваги», — заявив він.
Також Уповноважений навів статистику, за якою Україні вдалося повернути додому 6235 наших громадян, з яких – 372 цивільних. Загальна кількість цивільних, які перебувають у незаконному утриманні може перевищувати 16 тисяч осіб.
Україна верифікувала понад 1800 незаконно утримуваних цивільних, з яких більш як 800 підтверджено МКЧХ, в тому числі починаючи з 2014 року. «Водночас реальна кількість незаконно утримуваних цивільних може бути значно вищою через обмежений доступ до інформації», — повідомив Лубінець
«На жаль, відомо і про велику кількість випадків смерті у полоні. За даними Офісу Генпрокурора України, понад 200 українських військовополонених померли у російському полоні», — заявив Уповноважений.
В Офісі Омбудсмена нагадують: якщо ваша рідна людина зникла безвісти, перебуває в полоні чи незаконному утриманні, вам потрібно звернутися до офіційних органів і не надавати інформацію стороннім особам. Для цього Офіс Омбудсмана України підготував брошуру з алгоритмом дій та контактами відповідних органів.
