Новина про ухвалення закону, що встановлює відповідальність за ототожнення адвоката з клієнтом, викликала хвилю невдоволення серед багатьох журналістів та громадських активістів. Я чув побоювання, що це спроба «закрити рота» медіа та створити «касту недоторканних». Запевняю, це точно не так, і я переконаний, що на цю ситуацію потрібно дивитися значно глибше, ніж здається на перший погляд.
Нещодавно Верховна Рада дійсно ухвалила закон, який створює новий, більш конкретний механізм відповідальності за тиск на захисників. І я хочу пояснити, чому він насправді є кроком до зміцнення права на захист для кожного громадянина України, а не лише для адвокатів.
По-перше, цей закон — не про заборону критики.
Давайте будемо чіткими: ніхто не забороняє і не може заборонити аналізувати роботу адвоката. Критикувати обрану стратегію захисту, вказувати на слабкість юридичної позиції, обговорювати професійні якості — все це було і залишається абсолютно нормальним і необхідним елементом публічної дискусії.
Закон спрямований не на це. Він спрямований проти конкретного явища — ототожнення, коли на адвоката свідомо вішають ярлик його клієнта. Коли замість аналізу його роботи кажуть: «адвокат корупціонера» або, ще гірше, «адвокат-подільник». Це не критика, це маніпуляція, мета якої — дискредитувати не стратегію, а саму особу захисника, і таким чином чинити на нього тиск.
По-друге, право на захист — універсальне.
Ми всі звикли до думки, що адвокат потрібен лише тим, «хто винен». Але це фундаментальна помилка. В основі будь-якого демократичного суспільства лежить принцип: кожна людина має право на професійну правничу допомогу. Адвокат не є моральним суддею свого клієнта. Його завдання — забезпечити, щоб процес відбувався за законом, щоб були враховані всі докази, а права його клієнта не були порушені. Він є провідником у складній системі правосуддя.
І тут я хочу звернутися до журналістів, які найбільше переймаються цим законом. Уявіть на хвилину, що підозру, навіть помилково, вручили вам або вашому колезі за гостре розслідування. Хіба ви не захочете, щоб ваш адвокат міг спокійно працювати, не боячись, що завтра на всіх телеканалах його назвуть «захисником ворогів преси»? Хіба ви не захочете, щоб він міг виконувати свою роботу, не відчуваючи тиску з боку суспільства чи правоохоронців, які ототожнюють його з вами?
По-третє, це про презумпцію невинуватості.
Коли адвоката публічно називають «подільником» свого клієнта, відбувається страшна річ — суспільство заздалегідь визнає винним і клієнта, і його захисника. Це пряме заперечення презумпції невинуватості, згідно з якою людина є невинною, доки її провина не доведена в суді. Атакуючи адвоката через його клієнта, ми руйнуємо саму основу справедливого судочинства.
Тому цей закон — не щит для «касти». Це запобіжник, який захищає один з фундаментальних принципів правової держави. Це закон, який гарантує, що завтра, коли допомога знадобиться будь-кому з нас — бізнесмену, активісту чи журналісту, — знайдеться адвокат, готовий виконувати свою роботу професійно і без страху бути ототожненим зі своїм клієнтом.
Олександр Рябець
адвокат, керуючий партнер ЮК «Legal partner»,
Кандидат юридичних наук
