Протягом кількох років Олега Муратова визнають лауреатом рейтингу «100 впливових одеситів». Він довгий час очолював Південний офіс Держаудитслужби, зробивши цю регіональну установу найкращою в країні серед аналогічних структур. Сьогодні ж чиновник активно впливає на процеси Одещини, обіймаючи вже іншу посаду – заступника голови ОДА. Редакція ІА «Одеса-медіа» вручила почесний диплом переможця рейтингу Олегу Муратову і не позбавила себе задоволення поспілкуватися з ним, обговоривши актуальні питання життя нашого регіону.
— Традиційне питання, яке ми ставимо всім учасникам рейтингу «100 впливових одеситів»: що у вашому розумінні означає впливовість?
— Ви і мені не перший рік ставите це питання (посміхається). Вважаю, що у першу чергу впливовість – це визнання. Багато людей хочуть зробити щось корисне, але не можуть. Впливовість, у першу чергу, дає можливість це зробити, приймати рішення та втілювати їх у життя. Тому, наприклад, будучи ще керівником Держаудитслужби, я перейшов до обласної державної адміністрації. Тут у мене є більше можливостей готувати рішення, приймати та реалізовувати їх у різних сферах життя нашого регіону. Наприклад, зараз у мене на столі презентація пілотного проекту по відновленню зрошення в Одеській області. Це один із пріоритетів, який ми у цьому році реалізовуємо. У наступні два роки ми плануємо із 50 000 гектарів зрошувальних земель вийти на цифру приблизно 110 000 гектарів.
Таких напрямків у нас дуже багато. Наприклад, займаємося вирішенням складної ситуації, яка склалася у виноградарській та виноробній галузях. Ми намагаємося у рамках чинного законодавства впливати на вирішення тих питань, які знаходяться у компетенції центральних органів влади. Ми завжди намагаємося, щоб на ситуацію дивилися не з висоти київських кабінетів, а саме з того рівня землі, по якій ходять наші люди.
— Ви пройшли шлях від співробітника ОДА до начальника Держаудитслужби та, згодом, до заступника губернатора. Скільки часу зайняло це сходження і в чому ваш секрет професійного зростання?
— Мені здається, що секрет у професіоналізмі. На превеликий жаль, сьогодні в Україні не так багато професіоналів, які могли або хотіли би працювати у держструктурах. Та, мабуть, причина ще й в багажі моїх знань. Я займався різними напрямками, навіть і в обласній адміністрації. Спочатку я займався зовнішньоекономічною діяльністю, європейською інтеграцією, потім туристичною галуззю. Далі була внутрішня економіка, а внутрішня економіка – це майже кожна галузь, тому що вона скрізь. Це, якщо я не помиляюсь, мій п’ятий прихід на держслужбу. Подивившись на зміни мого роду діяльності, вони дуже часто співпадали зі зміною керівництва. Якщо ми знаходили спільну мову, як професіонали, то ми працювали. Якщо було некомфортно, то я із задоволенням йшов працювати у приватний сектор.
На мій погляд, це дуже корисно, коли людина, працюючи на держслужбі протягом кількох років, йде у приватні структури, а потім знову повертається. Таким чином вона не втрачає зв’язок з реальним сектором економіки. І якщо у майбутньому потрібно буде написати заяву про звільнення, я це зроблю не вагаючись. Ніколи у своєму житті не чіплявся за посаду. До речі, коли до мене приходять люди на працевлаштування, які відновлювалися на посаді через суд, це дуже «модно» в останні роки, то я такі кандидатури не розглядаю.
— Ви палко підтримуєте приватизацію держоб’єктів: одеська колонія, порти в Одеській області тощо. Чому ви вирішили дотримуватись цієї стратегії?
— Не сказав би, що палко підтримую. Взагалі вважаю, що економіка не може бути як суто державною, так і суто приватною: потрібна взаємодія. Що стосується портів, то моя позиція неоднозначна. Якщо ми говоримо про приватизацію, то у першу чергу це стосується невеликих портів, таких як Усть-Дунайськ та Білгород-Дністровський. Про приватизацію інших підприємств мова не йдеться, там є інші форми державно-приватного партнерства, наприклад концесія.
З іншого боку, ми вважаємо, що у держави немає значних інвестиційних можливостей, наприклад, щоб реконструювати Одеський припортовий завод. Держава повинна встановлювати правила гри і контролювати їх виконання — це основна функція держави. На превеликий жаль, в українській, та і в європейській і американській історіях, держава – це не ефективний власник. Є інші приклади, як Норвегія, але у переважній більшості держава не є ефективним власником. Держава часто програє, тому що приймаються неправильні рішення або взагалі не приймаються. Тому у нашій ситуації, приватизація — це найефективніший метод, який ми можемо собі дозволити. І питання не у тому, щоб приватизацією наповнити бюджет – в останній раз це було років 15 тому, коли продавали «Криворіжсталь». Наша мета – знайти ефективного власника, який буде розвивати підприємство.
Крім того, треба розуміти, що багато підприємств, про які ми з вами говоримо, це непрацюючі заводи, які сьогодні перетворилися у напівзруйновані будівлі. Наприклад, корпус колишнього заводу «Оріон» біля Селекційного інституту продали. І це добре, бо він не охоронявся, туди могла зайти кожна людина, на нього могли обрушитися якісь старі конструкції. Хто б за це ніс відповідальність? А так, приходить приватний власник, який вклав кошти і він зацікавлений у тому, щоб їх «відбити». Тим більше, що досить часто мова йде про кредитні кошти, які треба повертати. Тому вважаю свою позицію щодо приватизації компромісною. Це допоможе залучити внутрішнього інвестора. Якщо дивитися на статистику, то більше 90% інвестицій – це внутрішні інвестиції, це гроші наших громадян. На мою думку, держава повинна залучати гроші саме внутрішніх інвесторів.
А колонія – це взагалі інша історія. Вона приватизується і добре, тим паче що більшість коштів від приватизації повинна піти на будівництво нових закладів пенітенціарної системи. Це правильно, це по-людськи. Коли будувалися всі ці споруди? Вони вже не придатні для того, щоб там знаходилися люди. Тим більше, коли провину людини навіть ще не доведено.
— В облдержадміністрації ви відповідаєте за цілу низку питань. Які цілі ви собі ставите на наступний рік?
— Наша команда на чолі з Сергієм Рафаїловичем Гриневецьким, поставила перед собою нову амбітну ціль, про яку треба говорити – це Expo — 2030. Україна подала заявку на проведення цього форуму, і саме Одеса визначена тим містом, у якому планується його проведення. Це та подія, про яку ми будемо спілкуватися з іноземними партнерами, щоб нас підтримали, це та подія, яка може об’єднати Україну. Це така сама національна історія, як і Євро-2012.
— Які ще міста претендують на форум?
— Поки що це Пусан у Південній Кореї, Рим та Москва. Форум проходить раз у п’ять років: зараз в Дубаї, 2025 – в Японії, 2015 – в Мілані. Це подія планетарного масштабу і у нас є непогані шанси прийняти форум у себе. Сам захід триває приблизно півроку, а, наприклад, в Дубаї його відвідають десь з десяток мільйонів людей. Це великий поштовх для розвитку, і ми будемо наполегливо працювати над цим проектом у наступному році, та у 2023 році буде зроблений остаточний вибір – де пройде Expo – 2030.
Якщо говорити про більш прості речі, то у першу чергу, зробити все те, що не вдалося у цьому році. Це буде рік по зростанню зрошувальної системи – ми оголосили вже три тендери, а ще дев’ять плануємо. Також це розвиток сільського господарства, екологічна тематика. Далі – ми дуже серйозно налаштовані на зміни у лісовій галузі. Якщо брати морегосподарський комплекс – у нас поки що є мінус — 11% за дев’ять місяців, якщо порівнювати з аналогічним періодом минулого року. Думаємо, що все-таки перекриємо цей мінус, але тенденції, які тут відбуваються, нам не дуже подобаються. Звичайно, наступний рік, як і попередній – це боротьба з COVID-19, ми не можемо про це не говорити. Як ми бачимо, йде хвиля за хвилею.
Також ми плануємо забезпечити енергонезалежність Одеської області. За ініціативою голови обласної державної адміністрації Сергія Гриневецького ми активно співпрацюємо з «Укренерго», яке виступило замовником проєктування і подальшого будівництва ПЛ 330 кВ «Новоодеська-Арциз», яка з’єднає Бесарабію з нашими мережами – сьогодні південь регіону отримує струм через Молдову. Крім того, не забуваємо про відновлення та будівництво доріг у рамках «Великого будівництва». Це стосується і будівництва нових шкіл, садочків та інших об’єктів інфраструктури. Також ми займаємося відновленням аеропорту в Ізмаїлі. Ще одна мета – привести ситуацію в освіті до тих вимог сьогодення, які є. У нас не вистачає шкіл та дитячих садків, але у нас більш ніж достатньо вищих навчальних закладів.
У цілому, бажання працювати є, досвід та команда є, головне всім нам з вами здоров’я. Це сьогодні як ніколи актуально.
Автор: Олександр Разнатовський
