До повномасштабної війни Україна була одним із найбільших постачальників робочої сили на ринок міжнародних морських перевезень, посідаючи, за даними Конференції ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD), шосте місце. На комерційних суднах планети офіційно працювало близько 47 тисяч українців, або 4,04% плавскладу, причому експерти вважають, що реальна їхня кількість набагато більша — до 200 тисяч. Щорічно українські моряки привозили в країну 3-4 мільярди доларів, бувши стабільним джерелом валюти.

У підготовці кадрів для комерційного судноплавства залучена доволі велика інфраструктура, що складається із закладів вищої та професійно-технічної освіти, а також навчальних (навчально-тренажерних) центрів. Почасти вона дісталася Україні у спадок від Радянського Союзу, однак відтоді зазнала серйозних змін. Візьмемо, приміром, вищі навчальні заклади — власне, вони цікавитимуть нас насамперед.

За радянських часів в Україні фахівців для цивільного флоту (йдеться виключно про суднові, корабельні, спеціальності — судноводіїв, механіків, радистів тощо) готував лише один виш, а саме Одеське вище інженерне морське училище імені Ленінського комсомолу. Нині це національний університет «Одеська морська академія». Механіків ще деякий час готували в Одеському інституті інженерів морського флоту, а також у Севастопольському приладобудівному інституті, який після відновлення незалежності реорганізували в технічний університет.

Сучасний «пул» морських вишів набагато більший. Якщо не брати до уваги навчальні заклади, що залишилися на тимчасово окупованих територіях, і відокремлені структурні підрозділи на кшталт двох дунайських інститутів ОМА і ДУІТ, їх шість. Перелічимо.

Національний університет «Одеська морська академія» — з ним усе зрозуміло, провідна освітня організація в цій сфері, з купою інститутів, факультетів, кафедр, значною матеріальною базою.

Одеський національний морський університет (колишній Одеський інститут інженерів морського флоту) — на ньому, крім профільних, теж є спеціалізації «судноводіння», «експлуатація суднових енергетичних установок»; «експлуатація суднового електроустаткування і засобів автоматизації». З чуток, цього року ОНМУ примудрився набрати на ці напрями навіть більше першокурсників, ніж морська академія, — просто встановивши відносно невисокі ціни на контракт. Банальний демпінг, який завжди працює.

Державний університет інфраструктури та технологій (Київ). У його складі діє Київський інститут (раніше — академія) водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного з факультетами судноводіння та експлуатації технічних систем на водному транспорті.

Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова (Миколаїв) — провідний вищий навчальний заклад України у сфері суднобудування та суміжних галузей промисловості. Проте він готує і фахівців з управління судновими технічними системами й комплексами, а також з експлуатації суднового електрообладнання та засобів автоматики.

Херсонська державна морська академія — «навігація та управління морськими суднами», «управління судновими технічними системами й комплексами», «експлуатація суднового електроустаткування і засобів автоматики».

І нарешті, приватна установа «Морський інститут післядипломної освіти імені контрадмірал Федора Ушакова» (Херсон). Попри слово «післядипломної» в назві, інститут приймає на перший курс і вчорашніх школярів. Спеціалізації тут ті самі, що й у ХДМА.

Отже, п’ять державних і один приватний виш. Багато це чи мало? І чи потрібна настільки розгалужена система, елементи якої дублюють один одного, Україні?

Опитані мною фахівці галузі вважають, що така кількість явно надлишкова (скажімо, для всього СРСР судноводіїв готувало приблизно стільки ж вишок). Причому, на їхню думку, система була позбавлена будь-якого сенсу і до 2022 року. Зараз, в умовах повномасштабної війни, коли кордони закриті, українські цивільні моряки не можуть покинути країну. Вакансії, на які вони могли б претендувати за кордоном, стрімко заповнюються філіппінцями, індонезійцями та китайцями. Тобто колишні розклади просто померли.

«Взагалі, моя особиста думка: Україні цілком достатньо було б мати один повноцінний морський виш, — каже один зі співрозмовників, у минулому — капітан далекого плавання. — І іншого варіанта, крім Одеської морської академії, я не бачу. В неї однієї достатній кадровий і матеріально-технічний потенціал для підготовки таких фахівців.

Решта вишів просто слідують ринковій кон’юнктурі, гроші заробляють. Одеський національний морський університет має готувати інженерів, причому його профіль — гідротехнічні споруди, облаштування портів тощо. Миколаїв — це кораблебудування. Київ, думаю, нехай закриває річкову тему, її потрібно розвивати. І так далі.

Ви зверніть увагу, скільки ліцензій нахапалися ці університети-академії, кого тільки вони не почали готувати за останні десятиліття? І журналістів, і юристів, і дизайнерів, і фахівців з туризму, і філологів навіть. Це все суто комерційна діяльність конкретних вишів та їхніх керівників, державного інтересу тут немає. Ну так нехай цим займаються приватники, раз є попит. Чому все на державній базі?».

І тут ми підходимо до найголовнішого — пріоритетів. Скільки потрібно цивільних моряків державі Україна в умовах повномасштабної війни, війни, яку наша нація веде за саме право бути такою? Питання, гадаю, риторичне. З нього випливає наступне: чи повинна держава в умовах такого протистояння утримувати навчальні заклади, орієнтовані не на задоволення її потреб, а на підготовку фахівців для транснаціональних судноплавних компаній, насичення персоналом міжнародного ринку? Може, все-таки із запитами ринку впораються приватні виші, той же Херсонський «післядипломний»? А державні мають готувати насамперед людей для державних потреб, чи не так?

І так, які зараз ці потреби? Єдина державна судноплавна компанія — Українське Дунайське пароплавство. Вважаю, його потреби в командних кадрах здатна закрити ізмаїльська філія ОМА.Тоді навіщо всі інші навчальні заклади?

Однак державі потрібні не тільки цивільні моряки, а й військові. Ба більше, зараз і в найближчі роки потреба у військових фахівцях набагато вища, ніж у цивільних. Військово-морські сили отримують нові кораблі, вони очищають від ворога північно-західну частину Чорного моря, множаться дивізіони й підрозділи. Дефіцит офіцерів колосальний!

Сильні ВМС — це гарантія того, що рф не висадить десант в Одеській області, підкріплюючи свої операції на суходолі. Що російські кораблі не будуть атакувати балкери із зерном, не відновлять морську блокаду України — адже вони вже намагалися це зробити! ВМС — це і розмінування акваторії Чорного моря. В них купа функцій, купа завдань.

Єдиний виш України, який готує кадри для Військово-морських сил — профільний інститут, що дислокувався до початку повномасштабної війни в Одесі. Формально — структурний підрозділ Морської академії (НУ ОМА). І він, треба визнати, тягне жалюгідне існування. Чисельність не більше батальйону, мізерна матеріально-технічна база, складні відносини з цивільною академією, яка буквально дозволяє військовим морякам користуватися деякими своїми багатствами.

«Я вступив до Інституту військово-морських сил, розраховуючи, що одразу занурюся в сучасні технології, буду забезпечений на найвищому рівні, що я дійсно, як було обіцяно в буклетах, стану елітою, — каже мені курсант 3 курсу ІВМС Віктор (ім’я змінено). — Але що я отримав у підсумку? Обшарпаний корпус, тренажери, роботу на яких випрошують в іншого вишу. Кімнатки в чужих гуртожитках по всій Україні. Бурса, ми зараз саме що бурса! Я пишаюся тим, що належу до національного військового флоту, пишаюся тим, що стану офіцером, але мені дуже боляче дивитися, як до мого інституту ставиться держава. Я бачу, як процвітають великі морські університети. Вони буквально купаються в грошах, а ми, ми, від яких залежить уся ця морська тема, без яких не буде жодного морського майбутнього в України, якісь жебраки-жебраки. Ось як?»

Нещодавно народний депутат багатьох скликань, голова Меджлісу кримськотатарського народу в 1991-2013 роках Герой України Мустафа Джемілєв звернувся з листом до міністра оборони Рустема Умерова, в якому запропонував революційний варіант: давайте на базі Одеської морської академії відродимо Академію військово-морських сил. У якій буде один або два цивільних факультети.

Ідея насправді напрошувалася давно. Пріоритети, чорт би їх побрав! Державі не потрібна така кількість комерційних моряків, вона відчуває нестачу у військових. Тому всі ресурси потрібно спрямувати на підготовку саме воєноморів, вибачте за радянський сленг, а цивільні фахівці — це друга черга.

На жаль, ініціатива Джемілєва знайшла розуміння лише у військових колах. Його звернення переправили міністру освіти і науки Оксену Лісовому, який відповів суворою відмовою. Якщо коротко, то військові не заслуговують жодної довіри, вони все зруйнують, а ще реорганізація ОМА призведе (увага!) до проблем із безпекою в Чорному морі. Чесно-чесно, так і висловився міністр. Ось цитата:

«Приєднання Національного університету «Одеська морська академія» як

єдиного і основного на цей час діючого вітчизняного вищого навчального закладу в морській сфері з національним статусом (бреше, — Авт.) до вищого військового навчального закладу призведе до ліквідації університету і нестиме загрозу національній безпеці у сфері морської діяльності. Ця загроза полягатиме у відсутності забезпечення сталого економічного та соціального розвитку суспільства шляхом згортання та недоступності демократичного цивільного контролю за навчанням та підготовкою цивільних фахівців у сферах торговельного мореплавства,  морського транспорту, суднобудування, судноремонту, використання ресурсів моря та рибного господарства як сфер морської галузі національної економіки України і яка в подальшому чомусь здійснюватиметься у вищому військовому навчальному закладі Збройних сил, який належатиме до сфери управління Міністерства оборони України».

Це ж наскільки потрібно бути відірваною від реалій людиною, щоб написати таке? Національну безпеку у «сфері морської діяльності» зараз і найближчими роками, а то й десятиліттями забезпечуватимуть лише Військово-морські сили. Освітня діяльність НУ «Одеська морська академія» цю сферу жодним чином не зачіпає, якщо її випускники й працюють на балкерах і контейнеровозах, які беруть участь у морському коридорі, то винятково як вільнонаймані працівники в комерційних структур. Їхнє життя і здоров’я захищають якраз українські військові моряки, на яких, до речі, вони моляться. Військовослужбовці ВМС, пане Лісовий, часто гинуть, закриваючи собою цивільних колег. Ви цього не знали?

Словосполучення «демократичний контроль» стосовно морських вишів взагалі викликає сміх. Досить подивитися загальнодоступні біографії ректорів — яка там демократія?

Додам також, що перелічені питання порушуються і в стратегії морської безпеки України, затвердженій РНБОУ та введеній у дію указом президента від 17 липня 2024 року. Серед її пріоритетів на середньострокову перспективу вказуються такі:

«Модернізація системи освіти з підготовки фахівців для морського сектору, приведення стандартів освіти у відповідність до оборонних і безпекових потреб держави (sic!). Створення умов для навчання, підготовки та роботи фахівців для морського сектору та випускників відповідних навчальних закладів;

Нарощування професійного кадрового потенціалу шляхом навчання військовослужбовців і працівників, підвищення професійного рівня персоналу, діяльність якого пов’язана із забезпеченням морської безпеки, за найкращими вітчизняними та закордонними практиками з урахуванням стандартів держав-членів НАТО щодо освіти та підготовки, використання для цього можливостей міжнародного співробітництва з метою підготовки фахівців державних органів, Військово-морських сил Збройних сил України і Морської охорони Державної прикордонної служби».

Словом, аргументи міністра неспроможні, і взагалі складається враження, що лист на його прохання написав один із ректорів цивільних морських вишів, який відчайдушно чіпляється за своє велике господарство.

Хай там як, проблема існує і потребує вирішення. Державного підходу. Може, останні перестановки в Кабміні допоможуть зрушити ситуацію з мертвої точки?