Бюрократія, відсутність прозорості та особиста безвідповідальність окремих представників судової системи вже давно підривають довіру громадян до судів. І приклад судді Ізмаїльського міськрайонного суду Наталії Баннікової — лише один із десятків подібних випадків, про які регулярно повідомляють журналісти та правозахисники. Баннікова — це символ того, як можна перебувати на державній службі, отримувати мільйони гривень зарплати й при цьому роками не доводити до кінця навіть найпростіші справи.
Ще у травні цього року ми писали про те, як суддя без будь-яких пояснень затягує ухвалення судового рішення. Йдеться про елементарну цивільну справу, яку за нормальної роботи суду можна розглянути за один день. Але у Баннікової — це багаторічна епопея.
Справа стосується позики коштів у приватної особи громадянином Ткаченком С.С. Чоловік позичив велику суму грошей, пообіцявши повернути її протягом пів року. Відтоді минуло понад вісім років. Борг не повернуто, розпочалися судові тяганини, але суддя Баннікова раз за разом відкладає ухвалення рішення. З моменту нашої публікації минуло пів року — і нічого не змінилося. Судове засідання знову перенесено — тепер аж на грудень 2025 року. Тобто навіть після суспільного резонансу, публікацій у ЗМІ та звернень — ситуація залишається незмінною.
Після виходу матеріалу наша редакція направила лист до Ізмаїльського суду з проханням надати пояснення щодо фактів, викладених у статті. Відповіді — жодної. Це, до речі, пряме порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації» (ст. 20), який зобов’язує державні органи надавати відповідь на запити ЗМІ протягом п’яти робочих днів. Ігнорування журналістських звернень — це порушення права суспільства знати, як працює судова система.
Крім того, Закон України «Про доступ до судових рішень» (ст. 15) гарантує відкритість правосуддя, а Конвенція про захист прав людини (ст. 6) прямо вимагає розглядати справи у «розумні строки». Призначення засідання лише на кінець 2025 року — це не просто затягування процесу, а яскрава демонстрація того, що окремі судді почуваються абсолютно безкарними.
Що найцікавіше — при такій «якісній» роботі судді її офіційна декларація виглядає більш ніж пристойно: лише за минулий рік вона отримала близько 1,2 мільйона гривень заробітної плати. Суддя, яка роками не ухвалює рішень, спокійно отримує гроші платників податків і відверто ігнорує базові принципи служіння закону.
Як стало відомо нашій редакції, щодо судді Наталії Баннікової вже підготовлено офіційний лист до Вищої ради правосуддя з вимогою перевірити її діяльність. Зібрані журналістами та громадськістю матеріали ляжуть в основу звернення про службову перевірку. Це логічний і, схоже, неминучий крок, адже йдеться не просто про професійну недбалість, а про системний саботаж і підрив довіри до судової влади.
Водночас голова суду — Олександр Бурнусус, офіційно обраний головою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у листопаді 2024 року, фактично закриває очі на все, що відбувається. Керівництво суду формально мовчить і не вживає жодних заходів.
Варто зазначити, що це далеко не перше звернення до Вищої ради правосуддя щодо Баннікової. Ще навесні 2025 року стало відомо, що проти судді вже відкрито дисциплінарне провадження. Причиною стала її відверта симпатія до «русского мира» та демонстрація символіки, пов’язаної з російською агресією.
Журналісти тоді повідомляли, що до Вищої ради правосуддя надійшли скарги на поведінку Баннікової, яка дозволяла собі антиукраїнські висловлювання, демонстрацію зневаги до української символіки та навіть прояви прихильності до держави-агресора. Ці факти викликали широкий резонанс у професійному середовищі й поставили під сумнів не лише моральні якості судді, а й саму можливість її подальшої роботи в українському суді.
Отже, нинішня скарга до Вищої ради правосуддя — не поодинокий випадок, а закономірне продовження історії, у якій суддя Баннікова вже неодноразово фігурувала як персонаж, що викликає серйозні запитання і в суспільства, і в самої судової влади.
Ми продовжимо стежити за розвитком ситуації та інформуватимемо читачів про перебіг справи.
Автор: Христина Тимченко
