Мистецька спільнота України відзначає 90-річчя найстарішого спеціалізованого мистецького видання країни – журналу «Образотворче мистецтво». На честь ювілею у Центральному будинку художника в Києві відкрито виставку «Образ з обкладинки» – унікальну експозицію робіт видатних українських митців, чиї твори прикрашали обкладинки журналу, або були представлені на його сторінках упродовж багатьох років.
У межах заходу відбувся круглий стіл «Часопис як спільнота: роль журналу у формуванні мистецького середовища», що об’єднав відомих мистецтвознавців, художників, меценатів, музейників і галеристів з усієї України – з Одеси, Львова, Харкова, Мукачева, Чернівців, Києва та інших міст. Це були змістовні, фахові, щирі виступи, де учасники ділилися досвідом, говорили про значення журналу для розвитку українського мистецтва й культурної спільноти.
Видання розпочало свою історію у важкі роки Голодомору – спершу як радянське видання, але зуміло вистояти, змінитися й зберегти українську ідентичність. На мою думку, справжній розквіт журналу настав після відновлення незалежності України.
Головний редактор у 1990-2005 роках Микола Маричевський підготував 55 чисел журналу, сформував його сучасне обличчя, заклав високі стандарти якості змісту, довершеності текстів та художнього оформлення. Олександр Федорук (2006–2019) додав глибини й академічної ваги, розширив тематичне поле видання і поєднав традиції з сучасними підходами, вніс свій власний авторитет і нові теми. Уже п’ять років журнал гідно веде Володимир Петрашик, зберігаючи кращі традиції та відкриваючи нові імена й напрями сучасного українського мистецтва.
Саме тому сьогодні «Образотворче мистецтво» залишається якісним, змістовним і актуальним. Але є і проблеми. Хотілося б, щоб журнал виходив частіше, а не спарені два числа на рік – це дуже мало, враховуючи кількість членів Спілки та їхнього мистецького доробку. Та ще треба додати: нині журнал існує завдяки ентузіазму кількох людей, які його випускають. Щира подяка їм за відданість! Але так бути не повинно: працівники мають отримувати гідну оплату праці, автори – гонорари, а саме видання – належне фінансування. Це безпосередній обов’язок його засновника – Національної спілки художників України.
Вірю, що вже найближчий з’їзд НСХУ змінить це, оновить підходи й команду, яка забезпечить Спілці нове життя та сучасне бачення розвитку – зокрема й офіційного журналу «Образотворче мистецтво». Мистецтво живе – і житиме! Горджуся тим, що маю честь долучатися до розвитку й поширення українського мистецтва. Роблю це з натхненням і впевненістю, що найкраще – попереду!
