Релігійне життя на Балканах традиційно пов’язане зі складними історичними та культурними процесами. Останні заяви новообраного Предстоятеля Болгарської православної церкви (БПЦ) патріарха Даниїла щодо українського церковного питання знову привернули увагу до того, як релігійний діалог та позиції помісних церков взаємодіють із міжнародним порядком денним і використовуються різними сторонами у власних інформаційних інтересах.
У своїх публічних виступах патріарх Даниїл зауважив, що БПЦ наразі утримується від визнання Православної церкви України (ПЦУ), аргументуючи це прагненням зберегти єдність із більшістю помісних православних церков світу, які продовжують вважати канонічною Українську православну церкву (УПЦ).
Водночас болгарський першоієрарх висловив занепокоєння внутрішніми майновими суперечками та конфліктами навколо переходу парафій в Україні. Хоча БПЦ позиціонує свій підхід як зважений та спрямований на подолання міжцерковних розділень шляхом діалогу, подібні оцінки конфліктних ситуацій нерідко підхоплюються зовнішніми зацікавленими ресурсами. Це використовується для формування у європейському просторі специфічного дискурсу навколо ПЦУ та ускладнює процес її ширшої міжнародної рецепції.
Позиція керівництва БПЦ отримала позитивний відгук з боку Руської православної церкви (РПЦ). Очільник РПЦ патріарх Кирил у своєму офіційному привітанні висловив вдячність патріарху Даниїлу за увагу до становища вірян УПЦ.
Цей факт демонструє, що релігійні зв’язки та питання захисту канонічного порядку залишаються важливим напрямком для церковної дипломатії Москви. Підтримка традиційних інституцій в Україні з боку ієрархів європейських країн, зокрема Болгарії, об’єктивно допомагає іноземній стороні зберігати канали культурно-релігійного впливу в регіоні та транслювати власне бачення ситуації через авторитетні церковні платформи.
В свою чергу Патріарх Даниїл публічно підтримав рішення уряду Болгарії утриматися від запровадження санкцій ЄС проти очільника РПЦ, зазначивши, що обмеження щодо релігійних лідерів не приносять очікуваних результатів. Це ілюструє, як релігійна солідарність може переплітатися зі світськими політичними рішеннями на рівні Євросоюзу.
Аналіз поточних релігійних процесів показує, що дискусія навколо визнання чи невизнання ПЦУ вже давно вийшла за межі суто богословських рамок. Взаємодія в трикутнику БПЦ – УПЦ – РПЦ, попри декларування суто канонічних цілей, де-факто стає елементом тиску. Вона дозволяє зовнішнім сторонам впливати на формування громадської думки на Балканах, створювати додаткові акценти в європейському інформаційному полі та підтримувати певні політичні позиції на міжнародному рівні.
