«Два дні і дві ночі нової музики» – один із найтриваліших і найважливіших проєктів сучасної музичної культури України. Протягом двох днів на сцені філармонії лунала найсвіжіша, найсміливіша й найнепередбачуваніша музика сучасності: від електроакустики до мультимедійних проєктів, від камерної інструментальної музики до міждисциплінарних експериментів. Не обійшлося і без штучного інтелекту, втім, про все по порядку…

– Я прийняла рішення залишитися в моїй країні, в моєму рідному місті, боротися з ворогом разом зі своїм народом та, наскільки це можливо, відобразити в художній формі перебіг боротьби, стійкість і непохитність українського народу, мужність та героїзм наших воїнів, – каже композитор,  засновниця та художній керівник «2Д2Н», заслужений діяч мистецтв України, лауреатка Національної Шевченківської премії Кармелла Цепколенко. – Моя зброя – це художні твори. Цьогорічний фестиваль присвячується героїчній боротьбі українського народу проти російських загарбників та об’єднує у своїй програмі твори українських і зарубіжних композиторів, які написані до та під час війни. З’явилося набагато більше творів, які спираються на українське слово і поезію. Через музику ми теж боремося за незалежність. Музика стає вираженням людського існування в усій його глибині, з усіма його стражданнями, розпачем, страхом смерті й загибелі і, проте, слугує символом надії, супротиву та віри в швидку й неминучу перемогу.

Кармелла Цепколенко зберегла унікальну початкову будову фестивалю – 48-годинний музичний марафон і забезпечила його яскравим наповненням у вигляді творів українських та зарубіжних композиторів, які написані до та під час війни. Але були і музичні екскурси у минуле, до перших зразків музичного авангарду.

Зрозуміло, що під час війни майже не приїздять зарубіжні учасники (за винятком китайських студентів та аспірантів-композиторів, адже дистанційна форма навчання на їхній батьківщині не заохочується). Логічно, що превалює саме українська нова музика. Але головне, що збережена ідея фестивалю – вихід у європейський простір. Як зазначила Кармелла Цепколенко: «Щоб нас знали, щоб наші композитори слухали і грали сучасну музику наживо».

Програма почалася архівним записом перкусіоністів із Фрайбурга – великих друзів фестивалю (президент фестивалю, маестро Бернгард Вульф теж привітав учасників з екрану) і продовжилася вагомим блоком творів Валентина Сильвестрова, а також Богдани Фроляк у виконанні Марини Громадської (скрипка) та Віоліни Петриченко (фортепіано). Включив Сильвестрова заразом із Гіндемітом до своєї програми і одеський вокальний ансамбль Strum-Spectrum, але сенсацією стала п’єса Ганни Копійки «ШІ (штучний інтелект) – автопортрет на текст ШІ» (2025). Ні, в написанні музики Chat GPT не брав участь, йому дали хитре завдання: охарактеризувати себе у віршах. Вийшов хвалькуватий гімн: «… безмежний, як небо, холодний, як сон» і все таке подібне до цього.

А насправді вихваляння гідна винахідливість композиторів-людей. Здатні на іронію та самоіронію, вони не втішаються з власної переваги, а шукають нові форми, можливості, штрихи. Так, Олена Морозова у творі «На шляху незворотності» (2025) для трьох контрабасів застосовує нібито звичне деташе, проте смичок ковзає корпусом інструменту і лише потім торкається струн. П’єса Сергія Шустова «Дзвін» (2025) для піаніста та перкусії дозволила Миколі Колодочці зокрема продемонструвати, як спритно він порається з рейнстіком, імітуючи шум дощу. І коли вже ми заговорили про імітації, згадаємо про сирени повітряної тривоги, втілені в пасажах скрипки так схоже, що багато хто зі слухачів мимоволі повернув голову до виходу (п’єсу Асматі Чибалашвілі Wartime Reflections II/ Resonanses (2025) виконав ансамбль Senza Sforzando).

– Мистецтво триває навіть тоді, коли здається, що світ хитається, – підкреслює пані Асматі, пояснюючи свій композиторський задум.

Сопрано Тетяна Муляр у цьому творі не співала, а виважено сповіщала про «високий рівень небезпеки». А вчергове оцінити чарівний голос та акторські здібності співачки слухачі могли в низці творів на вірші Юрія Іздрика та Юрія Андруховича. І, звісно, в моноопері Дональда Ман-Чінга Ю «Нікотин», де Тетяна заспівала та зіграла час та долю там, де хтось інший заглибився б у житейську ситуацію та певний фізіологічний стан. Проповідуючи відмову від паління з високої трибуни, доповідачка потайки пихкає сигаретою під приводом «треба ковтнути води», а згодом так захоплюється промовою, що димить уже відкрито! Дія стає контрапунктом до озвучених прописних істин, це повчально й смішно.

Дві сцени зі своєї камерної опери «Людина-вовк» про одесита, який вважав себе перевертнем і лікувався у самого Зигмунда Фрейда, представив композитор Андрій Малініч (як уже хочеться почути цей містичний твір від початку і до кінця, а не окремими фрагментами!). А оскільки Андрій ще й вокаліст, саме йому композитор Людмила Самодаєва довірила виконання своєї міні-моноопери «Записки добровольця» за однойменною книгою Олександра Закерничного, загиблого захисника України. Оповідь іде від першої особи, і максимально збережені мовленнєві інтонації чіпляють за живе навіть за мінімальної театралізації.

Саму Кармеллу Цепколенко фестивальна публіка побачила за роялем як  учасницю перформансу відомого дизайнера Володимира Уманенка. Пройшовши через глядацьку залу з характерною картатою речовою сумкою, Володимир легко заскочив на сцену, розвісив на пюпітрах сукні зі знов-таки характерними червоними акцентами, що на них надихнула війна. І змахнув руками, немов диригент, перед цим своєрідним оркестром…

Всупереч обставинам воєнного часу, ювілейний фестиваль відбувся. Нехай немає напливу зарубіжних колег, нехай у верхньому фойє доводиться бачити винесені вибуховою хвилею старовинні двері, нехай нічні концерти неможливі з огляду на комендантську годину, та зупинити «2Д2Н» ворогу не вдалося. Це бачить і чує весь цивілізований світ.

ВРІЗКА десь наприкінці

Під час ювілейного 30-го Міжнародного фестивалю сучасного мистецтва «Два дні та дві ночі нової музики» відбулося урочисте вручення Золотої медалі Національної академії мистецтв України засновниці фестивалю, композитору, художньому керівнику, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка,  заслуженому діячу мистецтв України, професору Кармеллі Цепколенко.

Рішення про присудження Золотої медалі було ухвалено Президією НАМ України з нагоди ювілею мисткині за її багаторічну педагогічну, громадську та просвітницьку діяльність, а також вагомий внесок у розвиток національної культури та сучасного музичного мистецтва.

Символічно, що вручення цієї високої відзнаки відбулося саме під час фестивалю «Два дні та дві ночі нової музики», який уже три десятиліття є важливим осередком сучасного мистецького життя України та світу.

ОКРЕМІ ВРІЗКИ по ходу

Кармелла Цепколенко: «Я вважаю наш фестиваль пунктом незламності. Всі великі міжнародні події виїхали з Одеси, а ми залишилися тут!»

Алла Загайкевич, композитор: «Ми були спраглі цієї музики. Фестиваль дав можливість занурити і студентів, і викладачів у світ актуального звучання»

Володимир Рунчак, композитор: «Цей форум тримається завдяки відданим людям. Він виховав цілу школу молодих музикантів, які тепер продовжують традицію. Це ковток нормальності у важкі часи».

Автор: Марія Гудима
Фото: Олег Владимирський